День народження Ліни Костенко: біографія письменниці, яка стала живим класиком в літературі

Ліна Костенко – одна із найвідоміших українських письменниць сучасності. 19 березня письменниця святкує свій 90-ий день народження. Щира й безкомпромісна Костенко, не дивлячись на свій вік, захоплює і дивує своїм вольовим характером.

Біографія Ліни Костенко

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року у місті Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси вчителювали й з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі.

У 1936 році родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко.

Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від сім'ї на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути дочкою "ворога народу", вона просто не могла змиритися в душі, за що і чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї і матері.

Ліна Костенко в молодості

У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. Вона надовго запам'яталася ровесникам і навіть вже відомим талантам не тільки аристократичною красою, а й дивовижно свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене несподіваними словами.

У 1946 року були опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина вступила до Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (тепер педагогічний університет ім. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.

Ліна Костенко закінчила інститут у 1956 року а наступного року вийшла перша книжка її поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" була опублікована в 1958 році, а згодом – збірка "Мандрівки серця" (1961). У 1962 році збірка "Зоряний інтеграл" була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка "Княжа гора" була розсипана у 1972 році.

Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути надрукованими. Поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 року до появи збірки "Над берегами вічної ріки". Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики.

Поетеса писала "в шухляду". Це тоді були написані й "Берестечко", і "Маруся Чурай", і вірші, що склали книжки "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". У 1963 році разом із Добровольським Костенко створила сценарій фільму "Перевірте свої годинники".

На своєму літературному шляху довелося Ліні Костенко пережити майже п'ятнадцятилітнє невизнання її як митця. Це був сумний період у житті письменниці зокрема і в історії української літератури взагалі. Але і тоді вона писала. Не зламалася, не зневірилася, не занепала духом, а шліфувала своє поетичне слово.

1964-1965 роки були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, коли у Львові судили В'ячеслава Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969 році у діаспорі було видано велику збірку "Поезії", до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема, вірші, які поширювалися у "самвидаві" через заборону тогочасною цензурою.

У 1977 році Ліна Костенко повернулась у поезію – вийшла друком її збірка "Над берегами вічної ріки", через два роки – роман у віршах "Маруся Чурай", у 1980 році – збірка "Неповторність", у 1987 році – збірка "Сад нетанучих скульптур". За роман у віршах "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність" поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. У 1989 році побачила світ збірка "Вибране".

За книжку "Інкрустації", видану італійською мовою, Ліні Костенко у 1994 році присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 році у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Костенко своєю найвищою відзнакою – медаллю Святого Володимира. У 1999 році був написаний історичний роман у віршах "Берестечко" й окремою брошурою видана лекція "Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала", прочитана 1 вересня 1999 році в національному університеті Києво-Могилянська академія.

У 2000 році Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги. Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

Літературний шлях Ліни Костенко

Уже в ранніх віршах Ліни Костенко владарювали глибокі філософські підтексти, що й досі змушують замислитись над не сказаним безпосередньо, але легко вгадуваним. Дебютувавши трохи раніше за "шістдесятників", вона стала їхньою "предтечею", однією з тих, хто повертав поетичному слову естетичну повноцінність, хто рішуче ламав звичні художні критерії.

Вихід книжки "Над берегами вічної ріки" став справжньою літературною сенсацією. І не тільки тому, що нею Ліна Костенко поверталася в поезію: читач відчував справжню тугу за книжками, в яких проступає абсолютно незалежне художнє мислення без авторових оглядань на цензорів і редакторів.

Збірка поезій Ліни Костенко – "Триста поезій"

"Вічна ріка" – вміщує в собі життя окремої людини, помножене на її збагачену й вигострену історичним досвідом пам'ять, "Вічна ріка" – це масштабне річище, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й загальнолюдське.

Ліна Костенко – одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не було слабкістю чи компромісом із владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито. Її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати.

Але Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись її чіпати. У книжці "Над берегами вічної ріки", а далі й у наступних перед читачем широко розкривається національна історія ("Лютіж", "Чигиринський колодязь", "Стара церковця в Лемешах", "Князь Василько", "Чадра Марусі Богуславки", "Горислава-Рогніда", "Древлянський триптих", драматична поема "Дума про братів неазовських").

Надзвичайний, безпрецедентний успіх мав історичний роман у віршах "Маруся Чурай". Цей твір не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, і представляє в українській літературі рідкісний жанр. Працюючи над ним, Ліна Костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дійшли до нас.

Особисте життя Ліни Костенко

Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її життя загалом. Письменниця була двічі одруженою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго.

Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося. Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя.

Ліна Костенко з Василем Цвіркуновим

Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко не так давно зізнався, що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити їй цигарку. "Ліна Костенко була екстравагантною й курила", – згадував Павличко.

Цікаві факти про Ліну Костенко

1. Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом.

Ліна Костенко під час експедиції до Чорнобильської зони

2. У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.

3. Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменницею, вона живе з матір'ю у Києві. А от син поетеси працює програмістом у Штатах. Внучка ж Костенко Ярослава-Франческа Барб'єрі вивчає філософію у Римському університеті "Ля Сап'єнца", де її мама завідує кафедрою україністики.

4. Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

Народознавча година

«Масляна до нас іде смаколики нам несе».

Свято проводів зими та зустрічі весни - одне з найбільш улюблених для всіх слов`янських народів. В Україні останній тиждень перед постом мав кілька назв – Масляна , Пущення, Колодій. Це останній тиждень веселощів та розваг перед великим постом. Люди проводжали зиму і готувались до весни. Слов `яни славлячи сонце , господині випікали млинці – круглі , рум `яні , які нагадували сонячний диск. Саме з цим і очікували довгождане свято. Навіть приказка є : «На масляну співайте, грайте, всіх млинцями пригощайте». З нагоди цього свята бібліотека –філія с. Прилуцьке провела народознавчі посиденьки « Масляна до нас іде смаколики нам несе». Бібліотекар розповіла присутнім про традиції і обряди цього свята, посмакували млинцями з запашним чаєм. Пограли ігри які мали такі назви: «Пошта», « Дзвонар» , «Малечена Калечена», «Сонечко». А також ознайомилися з книжковою виставкою «Народні звичаї і обряди».