Сергій Дяченко

14 квітня виповнюється 75 років з дня народження Сергія Дяченка письменника-фантаста .До вашої уваги коротенький огляд біографії і творчості письменника.

Дитинство і юність

Сергій Дяченко народився 14 квітня 1945 року у Києві. Батьки письменника — переживший сталінські репресії вчений-мікробіолог Сергій Степанович і дочка священника, вчителька фізики Віра Іванівна — прожили в щасливому шлюбі понад 60 років, виховавши двох прекрасних дітей — Наташу і Сергія.

У дитинстві хлопчик багато хворів і перечитав величезну кількість книг. У вихованні схильного до застуди мрійливого бешкетника допомагала няня Параска. У 7 років в селі Українці переплив Дніпро, а до юнацтва завоював 1-й розряд з плавання. На відміну від сумлінної сестри, яка закінчила школу із золотою медаллю і стала потім видатним вірусологом, Сергій робив домашні завдання на перервах, але вчився прекрасно: виручали ерудиція і пам'ять. В юнацтві почав писати вірші, але пішов шляхом батька і з відзнакою закінчив Київський медичний інститут.

У старших класах, щоб дати відсіч шкільним хуліганам, потай від сім'ї Сергій зайнявся самбо і досяг успіху, отримавши юнацький розряд. Але головним захопленням юнака стало підводне плавання. Він брав участь в підводних наукових експедиціях, пошуку гармат Берінга в районі Командорських островів, в порятунок популяції морських бобрів. В одній з експедицій молодий чоловік отримав баротравму і в результаті операції позбувся барабанної перетинки.

З медичних наук найцікавішими для Сергія виявилися генетика і психіатрія. У 1969 році юнак вступив до аспірантури при Київському інституті молекулярної біології, а за рік до цього перший раз одружився. Обраниця Сергія була красива, але любила не тільки молодого Дяченко, скільки статус його батьків. Навчання чоловік поєднував з роботою лікаря-психіатра.

На початку 70-х років майбутній фантаст написав перший великий твір — детективний роман «Симфонія» і так захопився його створенням, що ледь не був відрахований з аспірантури, але зміг закінчити її та стати науковим співробітником нового Московського інституту генетики. В середині 70-х років перший шлюб Сергія Дяченка розпався, і перспективний завідувач науковою лабораторією став заочно навчатися на сценаристському факультеті ВДІКу.

У 1978-му фільм майбутнього фантаста «Генетика і ми» отримав Гран-прі на Всесоюзному кінофестивалі. Дипломною роботою Сергія став сценарій художнього фільму про Миколу Вавілова. У 1981 році Дяченко остаточно змінив стабільні заробітки вченого на непередбачувані гонорари літератора. До цього часу Сергій одружився вдруге і у нього з’явилось два сини - Сергій та Сашко.

Особисте життя

В 1989-му Сергій Дяченко вдруге розлучився (причиною краху сімейного життя стало втручання тещі, котра через хворобу жила з подружжям) і, залишивши родині квартиру в Москві, повернувся до Києва з улюбленим псом Зоріком. Сценарист, розлучений з синами, страждав від депресії та подумував про самогубство. В цей час він вперше побачив свою майбутню дружину. Марина грала у виставі «Заручники вічності» і здалася Сергію надзвичайно красивою.

Щоб завоювати увагу юної актриси, Дяченко переробив сценарій свого сенсаційного фільму про голодомор «Голод 33», в п'єсу «Гріхопадіння», в якій Ширшовій належало зіграти головну роль. Перше побачення в найпрестижнішому київському ресторані приголомшило Марину, оскільки Сергій надто докладно розповів дівчині про психологічні особливості маніяків, вивчених ним під час роботи психіатром. Майбутні співавтори на 2 роки розлучилися. Марина за цей час знялася в 3 фільмах.

У 1993 році сценарист і актриса зустрілися знову і більше не розлучалися. Після весілля дружина показала коханому свої повісті, і подружжя засіло за написання першого спільного роману «Сторож», який розповідає про чарівника, позбавленого магічної сили.

Потім були «Ритуал», що розповідає про кохання дівчини та дракона-перевертня, і «Шрам», завершення якого влітку 1995 року співпало у чоловіка і дружини Дяченко з народженням дочки Анастасії. Бабуся Віра Іванівна, сестра Сергія і няня Тетяна Чернишова допомагали ростити малечу і поєднувати подружжю Дяченків батьківські обов'язки з творчістю.

Незабаром у літераторів з'явився «третій співавтор» - чорний кіт Дюшес, володар персонального посвідчення з фото про членство в Асоціації письменників України.

Казки, які розповідались подружжям дочці перед сном, лягли в основу збірки «Повітряні рибки» і серію оповідань «Казки для Стаськи». Оповідання про дивовижний сімейно-творчий тандем стало важливою частиною книги Юлії Андрєєвої «Тріумвірат».

В кінці нульових років 21 століття подружжя написало сценарій для фільму «Залюднений острів» режисера Федора Бондарчука і переїхали жити в столицю Росії. Навесні 2012-го вийшов телевізійний серіал «Біла гвардія», у створенні сценарію якого брали участь Марина і Сергій Дяченко.

Книги

Марина і Сергій Дяченко - творці жанру «м-реалізм», назва якого може розшифровуватись «мета-реалізм» або як реалізм «магічний». У романі «Відьмине століття» міфологічні персонажі українського фольклору діють в сучасному європейському місті.

У реалістичній повісті «Зелена карта» розповідається про киян, які виїхали за кордон. У творі «Рубіж», написаному подружжям у співавторстві з письменниками А. Валентиновим і Г. Л. Олді, діють не тільки герої фентезі, а й жителі українського села. З цими ж співавторами Дяченко створили розповіді із серії «Пентакль».

Одним з найбільш знаменитих творів Марини та Сергія є роман «Печера». У ньому співіснують два світи - звичайних людей і мутантів, мешканці кожного з яких одержимі насильством. Автори стверджують, що джерело агресії знаходиться всередині кожної людини, благі наміри та наукові відкриття можуть примножити зло, єдиний захист від якого - любов.

Марина і Сергій Дяченко зараз

З 2013 року подружжя живе в Каліфорнії. Життя на березі океану в оточенні чайок, пеліканів і морських котиків дозволяє Марині та Сергію, що заявляє, що він пішов не від мавпи, а від морського лева, займатися улюбленим дайвінгом.

Функції Чорного Дюшесу, який прожив майже 20 років, зараз виконує його тезка рудого кольору, врятований дочкою подружжя-співавторів з притулку за день до усипляння. Апельсиновий Дюшес любить походжати по клавіатурі, «беручи участь» у створенні нових творів Марини та Сергія Дяченків.

Книжки оцінені користувачами

Магам можна все

Варан

Пандем

Мiгрант

Мiдний король

Цифровий

Стократ

Тиждень читання!

Щороку в дні весняних канікул бібліотеки України проводять Всеукраїнський тиждень дитячого читання. В рамках якого проходять багато цікавих і змістовних заходів. На превеликий жаль зараз це неможливо. Тому вашій увазі бібліотека с. Прилуцьке пропонує онлайн бібліотечний урок 

"Структура книги".

День народження Ліни Костенко: біографія письменниці, яка стала живим класиком в літературі

Ліна Костенко – одна із найвідоміших українських письменниць сучасності. 19 березня письменниця святкує свій 90-ий день народження. Щира й безкомпромісна Костенко, не дивлячись на свій вік, захоплює і дивує своїм вольовим характером.

Біографія Ліни Костенко

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року у місті Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси вчителювали й з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі.

У 1936 році родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко.

Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від сім'ї на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути дочкою "ворога народу", вона просто не могла змиритися в душі, за що і чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї і матері.

Ліна Костенко в молодості

У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. Вона надовго запам'яталася ровесникам і навіть вже відомим талантам не тільки аристократичною красою, а й дивовижно свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене несподіваними словами.

У 1946 року були опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина вступила до Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (тепер педагогічний університет ім. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.

Ліна Костенко закінчила інститут у 1956 року а наступного року вийшла перша книжка її поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" була опублікована в 1958 році, а згодом – збірка "Мандрівки серця" (1961). У 1962 році збірка "Зоряний інтеграл" була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка "Княжа гора" була розсипана у 1972 році.

Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути надрукованими. Поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 року до появи збірки "Над берегами вічної ріки". Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики.

Поетеса писала "в шухляду". Це тоді були написані й "Берестечко", і "Маруся Чурай", і вірші, що склали книжки "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". У 1963 році разом із Добровольським Костенко створила сценарій фільму "Перевірте свої годинники".

На своєму літературному шляху довелося Ліні Костенко пережити майже п'ятнадцятилітнє невизнання її як митця. Це був сумний період у житті письменниці зокрема і в історії української літератури взагалі. Але і тоді вона писала. Не зламалася, не зневірилася, не занепала духом, а шліфувала своє поетичне слово.

1964-1965 роки були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, коли у Львові судили В'ячеслава Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969 році у діаспорі було видано велику збірку "Поезії", до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема, вірші, які поширювалися у "самвидаві" через заборону тогочасною цензурою.

У 1977 році Ліна Костенко повернулась у поезію – вийшла друком її збірка "Над берегами вічної ріки", через два роки – роман у віршах "Маруся Чурай", у 1980 році – збірка "Неповторність", у 1987 році – збірка "Сад нетанучих скульптур". За роман у віршах "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність" поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. У 1989 році побачила світ збірка "Вибране".

За книжку "Інкрустації", видану італійською мовою, Ліні Костенко у 1994 році присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 році у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Костенко своєю найвищою відзнакою – медаллю Святого Володимира. У 1999 році був написаний історичний роман у віршах "Берестечко" й окремою брошурою видана лекція "Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала", прочитана 1 вересня 1999 році в національному університеті Києво-Могилянська академія.

У 2000 році Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги. Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

Літературний шлях Ліни Костенко

Уже в ранніх віршах Ліни Костенко владарювали глибокі філософські підтексти, що й досі змушують замислитись над не сказаним безпосередньо, але легко вгадуваним. Дебютувавши трохи раніше за "шістдесятників", вона стала їхньою "предтечею", однією з тих, хто повертав поетичному слову естетичну повноцінність, хто рішуче ламав звичні художні критерії.

Вихід книжки "Над берегами вічної ріки" став справжньою літературною сенсацією. І не тільки тому, що нею Ліна Костенко поверталася в поезію: читач відчував справжню тугу за книжками, в яких проступає абсолютно незалежне художнє мислення без авторових оглядань на цензорів і редакторів.

Збірка поезій Ліни Костенко – "Триста поезій"

"Вічна ріка" – вміщує в собі життя окремої людини, помножене на її збагачену й вигострену історичним досвідом пам'ять, "Вічна ріка" – це масштабне річище, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й загальнолюдське.

Ліна Костенко – одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не було слабкістю чи компромісом із владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито. Її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати.

Але Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись її чіпати. У книжці "Над берегами вічної ріки", а далі й у наступних перед читачем широко розкривається національна історія ("Лютіж", "Чигиринський колодязь", "Стара церковця в Лемешах", "Князь Василько", "Чадра Марусі Богуславки", "Горислава-Рогніда", "Древлянський триптих", драматична поема "Дума про братів неазовських").

Надзвичайний, безпрецедентний успіх мав історичний роман у віршах "Маруся Чурай". Цей твір не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, і представляє в українській літературі рідкісний жанр. Працюючи над ним, Ліна Костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дійшли до нас.

Особисте життя Ліни Костенко

Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її життя загалом. Письменниця була двічі одруженою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго.

Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося. Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя. 

Ліна Костенко з Василем Цвіркуновим

Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко не так давно зізнався, що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити їй цигарку. "Ліна Костенко була екстравагантною й курила", – згадував Павличко.

Цікаві факти про Ліну Костенко

1. Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом.

Ліна Костенко під час експедиції до Чорнобильської зони

2. У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.

3. Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменницею, вона живе з матір'ю у Києві. А от син поетеси працює програмістом у Штатах. Внучка ж Костенко Ярослава-Франческа Барб'єрі вивчає філософію у Римському університеті "Ля Сап'єнца", де її мама завідує кафедрою україністики.

4. Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

Шановні читачі !

Щоб уникнути розповсюдженню коронавірусу бібліотека с.Прилуцьке зачиняється на карантин з 17.03 до 03.04 2020 р. На період карантину бібліотека працює в дистанційному режимі.

Літературні  читання  

до річниці з дня народження Т.Г. Шевченка.

«Кобзарю ! Знов до тебе я приходжу,бо ти для мене совість і закон».     Під цими словами Ліни Костенко може підписатися кожен із нас . Яка гордість за сина України , котрий черeз сотню літ із мармуру й граніту сходить в люди. В бібліотеці –філії с. Прилуцьке 6 березня пройшли літературні читання творів Т. Г. Шевченка «Читаємо Шевченка ».

Народознавча година

«Масляна до нас іде смаколики нам несе».

Свято проводів зими та зустрічі весни -  одне з найбільш улюблених для всіх слов`янських народів. В Україні останній тиждень перед постом мав  кілька назв – Масляна , Пущення, Колодій. Це останній тиждень веселощів та розваг перед великим постом. Люди проводжали зиму і готувались до весни. Слов `яни славлячи сонце , господині випікали млинці – круглі , рум `яні , які нагадували сонячний диск. Саме з цим і очікували довгождане свято. Навіть приказка є : «На масляну співайте, грайте, всіх млинцями пригощайте». З нагоди цього свята бібліотека –філія с. Прилуцьке провела народознавчі посиденьки « Масляна до нас іде смаколики нам несе». Бібліотекар розповіла присутнім про традиції і обряди цього свята, посмакували млинцями з запашним чаєм. Пограли ігри які мали такі назви: «Пошта», « Дзвонар» , «Малечена Калечена», «Сонечко». А також ознайомилися з книжковою виставкою «Народні звичаї і обряди».

Дзвінка струна Лесиного слова.

За вікном зима. Ось у таку пору 25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач , літературне ім`я якої Леся Українка. Це дзвінке ім`я належить до найвеличніших імен нашого народу. Її творчість зіткана з різних мотивів світової культури. Бібліотека –філія с. Прилуцьке спільно з шкільною бібліотекою провели літературне де-жавю до дня народження Лесі Українки « Миті яскравого таланту». Ведучі свята Хачатрян Жасміна, Величко Дарина, Форназьєр Анна розповідали про життя і творчість великої поетеси. Діти читали вірші «Надія», «На зеленому горбочку», «Вечірня година», « Як дитиною бувало», «Мамо іде вже зима». Бібліотекарі ознайомили присутніх з книжковою виставкою  «Поетеса Волинського краю». Також діти переглянули мультфільм за казкою Лесі Українки «Біда навчить».