12 фактів із життя Лесі Українки: між поезією і драмою

25 лютого виповнилося 146 років із дня народження видатної поетеси, драматурга і перекладача Лесі Українки. Ми зібрали 12 ключових фактів із життя письменниці, які допоможуть побачити не класика, а звичайну людину.

1. У дитинстві Лариса Косач (справжнє ім'я Лесі Українки) виростала надзвичайно здібною дитиною. У п'ять років уже читала та навіть писала перші листи до родини дядька Михайла Драгоманова. Перший вірш склала у дев'ять років, у тринадцять мала дві надруковані поезії, а в чотирнадцять опублікувала першу поему "Русалка".

2. Через важку хворобу Леся не могла відвідувати школу і здобувала освіту вдома - завдяки матері, приватним учителям та книжкам. До речі, в доросломі віці поетеса читала новинки літератури в оригіналі, тому що вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов. Добре знала латину, а під час перебування у Єгипті почала вивчати іспанську.

3. Одноповерхова біла хатинка, де в колишньому Звягелі народилася майбутня поетеса і прожила перші два роки, дивом збереглася: тепер тут розташовано літературно-меморіальний музей Лесі Українки в Новоград-Волинському (Житомирська обл.) У трьох кімнатах, відтворено життя Косачів: документи, картини, фотознімки, книги, меблі тих часів. Серед цих приміщень - і дитяча кімната Лариси Косач, де можна побачити її віночок зі стрічками, пенал, чашку та муляж метричної книги, розкритої на сторінці із записом про день і місце народження поетеси.

4. Рідною домівкою Леся Українка вважала Колодяжне на Волині, із яким пов'язані спогади дитинства і юності. Разом із сільськими дітками бігала зустрічати череду, купатися в озері, потай від батьків тікала до лісу, сподіваючись зустріти мавку. Всотувала місцеві легенди й забобони. Заступалася з селян перед батьком, коли сусідська худоба завдавала школи посівам. Сюди, до Колодяжного, поетеса з радістю поверталася із далеких подорожей, та занурювалася в домашні клопоти: разом із рідними збирала в садку ягоди і фрукти, варила варення, шукала нові рецепти заготовок тощо.

Але були періоди, коли поетеса в сільському будинку була прикута до ліжка через хворобу, лежала із загіпсованою ногою - за виразом Лесі, у "липких кайданах".

5. Намагаючись подолати важку хворобу - туберкульоз кісток, який згодом уразив легені та нирки, - поетеса постійно їздила на курорти: дві зими провела в Італії, ще дві - в Єгипті. Із різних куточків світу надсилала рідним і знайомим листівки, підписані олівцем. "Не минути мені ножа чи то кацапського, чи то німецького”, - так писала про майбутню операцію Леся Українка.

6. Три роки свого життя Леся Українка провела в Криму та кілька разів змінювала орендовані приміщення. Навіть у ремарках до п'єси "Блакитна троянда" зазначала: на сцені слід відтворити типове помешкання, характерне для курортної Ялти, скоріше салон, а не спальню. Чи не найперше, що зробила на новому місці поетеса, - записалася до місцевої бібліотеки. Давала приватні уроки, а учнів шукала за оголошенням у газеті. Воно лунало так: "Чтица, знающая шесть языков, ищет занятий в городе".

У листах до рідних докладно змальовувала курортне життя, аж до меню сніданків. Берегла близьких від сумних новин про своє здоров'я: напади болю не залишали і у м'якому кримському кліматі.

7. Леся Українка добре грала на фортепіано, могла годинами сидіти за інструментом. Разом із чоловіком Климентом Квіткою влаштовувала етнографічні експедиції, записуючи кобзарський спів. Для цього використовувала фонограф та воскові валики - таким складним був звукозапис у доцифрову епоху. На одному з таких валиків, які поетеса просила берегти, як зіницю ока, зберігся і голос самої Лесі.

8. У ніч з 17 на 18 січня 1907 року царська поліція зробила докладний обшук на київській квартирі Косачів. Лесю Українку та її сестру Ольгу заарештували і протримали у відділку одну ніч. На квартирі виявили 121 брошуру соціалістичного змісту, які належали переважно братові поетеси. За Лесею Українкою був встановлений нагляд, і навіть для поїздки в Колодяжне вона змушена давати заяву поліції.

9. Псевдонім “Леся Українка” виник з ініціативи матері Поетеси – Олени Пчілки. За найпоширенішою версією, і мати, й донька мали на меті дати зрозуміти читачам львівського часопису “Зоря”, що авторка надісланих поезій – не з Галичини. Згідно з іншою версією, псевдонімом Олена Пчілка прагнула підкреслити справжню любов до Батьківщини – на відміну від поверхового “українофільства”. Можливо, вплинув і приклад брата Ольги Петрівни – Михайла Драгоманова, котрий іноді послуговувався псевдонімом “Українець”.

У 1903 році в Полтаві на відкритті пам'ятника Котляревському, де зібралися видатні письменники та громадські діячі, Олена Пчілка була єдиною, хто проігнорував заборону виступати українською і звернувся до присутніх рідною мовою.

10. “Виглядала Леся вище середнього росту, тоненька, худа дуже, смаглювата, лице мала загоріле, темне, довгасте, без рум’янців, жовтувате лице. Як дивилась або сміялась, трохи плющила очі, любила прижмурювати очі, а розповідаючи, інколи затримувалась" - так змальовує зовнішність Лесі Українки її колишня покоївка.

11. У спадок від батька Леся Українка одержала 8 тисяч карбованців. Більша частина цих грошей була витрачена на лікування. На життя поетеса змушена була заробляти сама: літературною працею чи приватними уроками.

12. Повне зібрання творів Лесі Українки становить 12 томів. Найперша збірка "На крилах пісень" побачила світ у березні 1893 року у Львові, за сприяння Івана Франка. Наклад книги становив лише 500 примірників.